Андрій Возняк «Поки
ви тут сидите і думаєте собі, що влада спить, десь у високих кабінетах
займаються «дерібаном»», – казав колись один мудрий чоловік. Цей процес
ніколи не припиняється і, напевне, не припиниться. Якщо в якийсь момент
уже не стане, що «хáпати», влада займеться тим, що почне «дерибанити»
вже «роздерибанене» (даруйте, за каламбур). Пригадуєте, «грабуй
награбоване». Прикладом такого підходу може слугувати Київ, влада якого
майже одразу заходилася біля перерозподілу власності, у котрої уже був,
наголосимо, конкретний власник. Той самий дерибан, тільки масштаби
більші. Така в Україні влада. І немає на то ради?
Звичайно,
у цій статті ми не будемо говорити про, як мовиться, задокументований
«дерибан» (самі розумієте, подібні факти сховані у тих же «високих»
кабінетах). Ми будемо говорити лише про дивний збіг обставин. І не
більше…
Львівська міська рада 24 травня на сесії
підтримала внесені міським головою Андрієм Садовим проекти ухвал щодо
земельних ділянок для ТзОВ «Сервісний центр «Діамант» («Тойоти») та
ТзОВ «Патриаком». Слід зазначити, що у попередньому порядку денному
сесії, який оприлюднили раніше, цих ухвал не було, а також і те, що
питання щодо цих земельних ділянок Львівська міська рада розглядає вже
вдруге. За першим разом депутати дружно «прокатали» обидві ухвали, з
тією лише різницею, що по ТзОВ «Сервісний центр «Діамант» вони зробили
це 19 квітня, а ТзОВ «Патриаком» – 10 травня.
Власне,
спершу реакція міських райців була більш, ніж обурлива – вони ніяк не
могли второпати, чого їх так «нагинають» і змушують голосувати за ті
землі і край. У ситуації з ТзОВ «Сервісний центр «Діамант» депутати
обурювалися, що львівською землею міський голова Андрій Садовий
«відробляє» 10 новеньких «Тойот», які це ТзОВ віддало міській раді. А
ТзОВ «Патриаком» міські райці «зрізали» величезною кількістю зауважень,
серед яких: і внесок на соціальну інфраструктуру, і зобов’язати фірму
дати додаткові економічні зобов’язання, бо місто багато втрачає, і
зберегти виробництво заводу, лише вивести його за межі міста, що
фактично означає будівництво за межами Львова повноцінного заводу.
І
раптом через два тижні у депутатів наче пам’ять відібрало, і вони
віддають землю. Звідки така поступливість? Важко повірити в те, що наші
обранці настільки перейнялися проблемами двох названих фірм та й імідж
міських чиновників, які тепер мають пересісти зі стареньких «Волг» на
новенькі «Тойоти» – їх теж, вочевидь, не особливо цікавить.
Прикметно,
що лідер міськрадівських бютівців Юрій Гудима коментувати ці
голосування відмовився, а лідер «нашоукраїнців» Василь Трач прикрився
страхом судового позову. Мовляв, ухвала по «Діаманту» – друга (нею
затвердили проект відведення ділянки), тобто – технічна. І депутати
мусили за неї проголосувати, інакше підприємство мало б причину
звернутися до суду. Однак, 19 квітня міські депутати цього чомусь не
боялись. Щодо «Патриакому», то про це голосування отримати офіційний
коментар когось із райців було складно, однак із кулуарних розмов можна
зробити висновок, що з депутатами просто домовилися.
Пояснити
таку поступливість міських райців можна тим, що й Андрій Іванович пішов
на певні поступки. Річ у тому, що останнім часом у депутатському
середовищі все частіше мо’ж було почути скарги на неможливість
домовитись із Садовим. Про які саме поступки йдеться, побачимо пізніше,
коли десь у місті виросте або особняк, або супермаркет, власником якого
буде хтось із теперішніх депутатів Львівської міської ради. Справді,
предметом домовленості у Львові можуть бути дві речі: або земля, або
гроші. А хотілося б, щоб інтереси львів’ян.
Чесно кажучи,
те, що ми описали вище, не є чимось надзвичайним, а лише характеризує
теперішню Львівську міську раду та її голову – Андрія Садового.
Приклади із ТзОВ «Сервісний центр «Діамант» та ТзОВ «Патриаком» ми
взяли як найбільш свіжі і показові. А скільки таких випадків, про яких
обиватель нічого не знає! Інколи у порядку денному сесії Львівської
міської ради земельних питань можна нарахувати від 40 до 50. Чому ця
тема не набула належного розголосу – це окреме питання, до того ж,
зрозуміле.
А ще напередодні тепер уже вікопомної сесії
Львівської міської ради, 23 травня, на своїй прес-конференції голова
депутатської комісії фінансів та планування бюджету Андрій Стецьків
розповів журналістам, що міські депутати хочуть внести зміни до бюджету
розвитку Львова. Суть змін в тому, що другий транш запозичень у розмірі
42 млн грн має бути скасований, натомість ці гроші планують взяти за
рахунок збільшення надходжень від продажу землі – себто від проведення
аукціонів. До слова, аукціони у Львові не проводились уже рік часу,
відбувся він лише цього тижня. І тут варто згадати, скільки говорилося
про те, що аукціони – це найчесніший і найпрозоріший спосіб реалізації
землі. Ціна тим передвиборним розмовам – ламаний гріш.
Той
же Андрій Стецьків переконував журналістів, що за цієї каденції через
сесію міськради депутати не відвели (читай – продали) жодної вільної
земельної ділянки. Однак, теж досить відомий та розкручений приклад –
на сесії 1 березня 2007 року, яка насправді була продовженням сесії 22
лютого (коли до Львова приїжджала Тимошенко), депутати легко
проголосували за відведення чотирьох привабливих ділянок. З них
принаймні одна – на розі Стрийської та Наукової – була і є вільною.
Висновок
з того всього один: земля у нас «тече» рікою, правда іншими шляхами.
Усі забули ті часи, коли за Буняка аукціони проводились чи не кожного
місяця, а «пробити» землю через міську раду було неможливо. Що сталося
з Буняком? Схоже, для Андрія Івановича сумна доля його попередника
стала доброю наукою.
Мені можуть резонно відповісти, що
земля, яка проходить через сесії Львівської міської ради, – під
нерухомістю, під офісними приміщеннями йде за цільовим призначенням, і
така земля не може бути продана на аукціоні. Погоджуюсь, але, по-перше,
не в такій кількості, а, по-друге, хто перевіряв, що це саме така
земля. Я – ні. Андрій Іванович каже, що він заставляє чиновників кожну
земельну ділянку перевіряти. Напевне, риторичне запитання: а ви
довіряєте міським чиновникам? До слова, способів змінити цільове
призначення землі, отриманої таким способом, десятки. І усі, між іншим,
законні.
Хай як там було, але що не день, або, точніше
сказати, що не сесія Львівської міської ради, то земля втікає у
приватні руки. Наскільки ці руки чисті чи нечисті, і чи принесе те, для
чого вона буде використана. користь місту, знову ж таки, – окреме
питання. Проблема в іншому: спосіб та ціна, за яку ця земля йде, аж
ніяк не є конкурентними. Та й постає запитання, чому простий смертний
мусить місяцями бігати в Ратушу, щоб отримати якийсь елементарний
дозвіл, а якісь пузаті дядьки прокручують мільйонні оборудки – швидко і
безпроблемно?
І ще одне питання: у чиїх кишенях осідає
різниця між ринковою вартістю землі і про заниженою вартістю різних
схем її передачі в оренду? Питання, очевидно, риторичне. Як і те, яким
чином місто поверне землю, яку віддадуть в оренду фірмі для будівництва
житлового комплексу. У своєму логічному довершені принцип такої
всеохопної орендності мав би означати, що Львівська міська рада має
можливість здавати в оренду буквально усе. У тому числі, заробітки
Андрія Івановича Садового. Нехай би нарід покористав…
Невже і в Європі, яку нам ставлять за взірець, земля так швидко і непомітно втікає з-під ніг.
