У
неділю, 10 червня, на солених озерах у закарпатському Солотвині
офіційно розпочався літній сезон. Зрозуміло, що фактичний наплив
туристів залежить не стільки від календарної дати, скільки від погодних
особливостей.
Тим більше, що і озеро, і місцеві жителі у
будь-яку пору раді прийняти гостей, з якими пов`язуються сезонні доходи
солотвинців. І все-таки часи стихійності у селищі починають відходити в
минуле. Тим більше, що в цьому життєво зацікавлені і влада, і десятки
підприємців, які збудували навколо озера готельні комплекси. Отож
офіційна
дата відкриття сезону відтепер означає готовність місцевих готелів,
барів та кафе до роботи, що називається, на всі 100 %. Бо турист, який
приїжджає сюди не лише з навколишніх областей, але й з Росії, Угорщини,
Румунії, Італії, потребує якісних послуг. Але Михайло Токар, керівник
громадської організації "Солені озера", пропонує звернути увагу і на
те, наскільки інтенсивно останніми роками почалося вип`ячування тих чи
інших проблем у регіоні. Говорилося і про карстові вирви, про санітарні
проблеми на солених озерах. Малі й більші проблеми були й раніше, але
тільки із зростанням популярності зони відпочинку розпочався цей
своєрідний піар, який, очевидно, мав би знизити привабливість зони, а
то й призвести до закриття готелів. Як наслідок, їх можна б легше
викупити від місцевих власників.
Цікаво, що цей невидимий пресинг, як це не дивно, посприяв удосконаленню інфраструктури на озері.
Наприклад,
минулого року діяльність готельних комплексів і справді могла бути
припинена. Основна причина — відсутність каналізаційної мережі у зоні
відпочинку. Вирішити проблему запропонувала виноградівська фірма
"Агробудпласт".
Як експеримент, було вирішено прокласти
"примусову каналізацію" з використанням індивідуальних насосів
(септиків) на території кожного комплексу. Септики працюють автоматично
і подають відходи у центральну селищну каналізацію. Власне, ця робота є
експериментальною тільки на Закарпатті.
Насправді така
система давно діє за кордоном, зокрема, в Угорщині. Разом з
"Агробудлпастом" тут працювали й угорські консультанти. Така система,
за словами начальника цієї організації Василя Кіша, значно економніша
на тих територіях, де важко забезпечити природний стік відходів. За
кордоном давно поєднують традиційні каналізаційні відводи із
"примусовими". Поки що досвід таких робіт має тільки "Агробудпласт".
Але
повернемось у Солотвино. За стислий темін виноградівські спеціалісти
зуміли прокласти 3,5 кілометра каналізаційної мережі, встановити
септики. У травні відбулося випробування системи. Робота перевершила
всі сподівання. Жодних запахів, жодної потреби обслуговувати
автоматичну систему. Власне каналізаційної мережі "не видно й не чути"
- захована під землю, вона діє автоматично і, тьфу-тьфу, безвідмовно.
Підприємці зі свого боку теж не відстають — демонструють сучасні
чистенькі вбиральні, мабуть, нічим не гірші за європейські.
Сьогодні
неофіційна ціна однієї сотки біля озера коливається від 1000 до 2000
доларів. Ще більше людей приїжджає сюди щодня, поселяючись у наметах,
або в приватних оселях. Є близько 40 кемпінгів на дві з половиною
тисячі відпочиваючих. Реально ж таких садиб діє значно більше. Увесь
цей комплекс почав утворюватися ще в 90-ті роки. Саме тоді було
відмінено статус курортної зони навколо солених озер і цю землю почали
роздавати під фермерські й особисті господарства місцевим жителям. І
ті, хто роздавав землю, і ті, хто одержував, добре розуміли, що цей
фунт ніяк не годиться для вирощування цибулі-моркви. Головний "урожай"
від цих територій - відпочиваючі, які платитимуть за дах над головою,
за свіжі гарячі страви, за можливість оздоровитися в закарпатському
"мертвому морі". У фактичне володіння солотвинським фермерам
віддавалися й частини озера. Таким чином огорожі простяглися не лише по
суші, а й по соленій воді. Хочеш комфортно покупатися, відпочити, плати
гроші й заходь на територію.
Численні кав`ярні, лотки,
кіоски, намети торгують усім найнеобхіднішим у ці жаркі дні -
купальниками, солом`яними капелюхами, сувенірами, ліками, шашликами,
пивом... Місцеві жінки пропонують свіжі домашні заготовки - пиріжки,
чебуреки, варену кукурудзу. Поблизу є ще 2 гектари неочищеного,
необлаштованого озера, але й ці шматки з часом неодмінно знайдуть свого
господаря.
Словом, "солені озера" готові до прийому
гостей. Єдине, чого потребує зона відпочинку - сміливішої реклами чи
просто інформування. Надто скупо подається інформація в Інтернеті,
пресі, зрештою на бігбордах (про перелік послуг і адреси готелів). Це
розуміє й Михайло Токар, керівник громадської організації "Солені
озера", яка об`єднує місцевих підприємців і переймається поточними й
майбутніми проблемами цієї унікальної місцевості.
—
Організація щойно створена, — розповідає Михайло Васильович. — Тому вся
наша робота тільки починається. Звичайно, займемося і рекламою, й
інформуванням приїжджих, і налагодженням Інтернет-зв`язку, і юридичним
забезпеченням роботи підприємців, буде сучасна інфраструктура. Адже
все-таки живемо у центрі Європи.
